Комментарии
Освячення новозбудованого храму на честь Архистратига Михайла (УГКЦ) о. М, Чарнецьким, Світлина нев. автора 04.09.2934р. Споруджена на обійсті Афиногена Євдокимовича Арабського (1853-1937).
Р. Баран. Унікальна історія греко-католицької громади// Тернопільська інтернет-агенція «Терен», 2016-05-12 19:00:00. Г. Басюк написав про унікальну історію греко-католицької громади, чи не єдиної що існувала у довоєнний час, пославшись на дослідника і краєзнавець Руслана Барана. Відомо, що на північних теренах Тернопілля – Лановецькому, Кременецькому й Шумському районах, котрі до 1918 року належали до складу Російської імперії ще з тих пір домінує праволав’я. Проте тепер, з 1988 року у селі зачинену 1962 р. православну святиню, з якої комуно-фарисеї намагалися зробити музей, відновлено парафію Київського Патріархату. Так склалось історично, хоч слід відзначити, що після 1991 року майже всі місцеві громади, за винятком двох, перейшли під юрисдикцію Київського патріархату. В Ланівцях перша громада греко-католицької церкви виникла лише після проголошення Україною незалежності. Тоді ж була споруджена Свято Покровська церква УГКЦ. Але мало хто знає, що в одному з сіл району – Великих Куськівцях громада греко-католиків існувала ще в першій половині 20 століття. Дослідникові історії села вдалося виявити документи про те, що куськовецька Свято Архангело-Михайлівська церква була освячена бл. Миколєм Чарнецьким , ЧНІ (1884-1959), церковний діяч УГКЦ, редемптористом, єпископом, професором Духовної семінарії у Станиславові, настоятель монастирів у Костополі й Ковелі на Волині, Апостольський візитатор для слов'ян візантійського обряду поза руськими єпархіями, в Польщі, хіротонізований (на єпископа) з осідком у Варшаві, згодом у Ковелі. Проголошений мучеником і блаженним УГКЦ.
Встановлено, що іІніціатором її створення й спорудження був житель корінний куськівчанин Афіноген Євдокимович Арабський (1885-1937), котрий за часів гетьманату навчався на історико-філологічному факультеті заснованого Павлом Скоропадським у 1918 році Кам’янець – Подільського університету. Першим його ректором тоді був обраний відомий вчений-мовознавець і активний учасник українського державотворення, професор Іван Огієнко (1882-1972). Найцікавіше те, що саме Огієнко порадив молодому студентові, який пройшов під старшиною Першу світову війну, створити у рідному селі парафію української автокефальної, тобто незалежної від Москви, церкви. Арабський загорівся цією ідеєю, бо для подолання наслідків тотальної імперської спадщини і московських впливів надалі не бачив іншого шляху як усіма можливими засобами активно втілювати в життя клич українських патріотів «геть від Росії».
Але автокефалія, яка згодом, після визнання її в 1924 році Константинопольським патріархом і створення УАПЦ в Польщі набула легального статусу, на перших початках, в часи зародження Другої Речі Посполитої з одного боку наштовхувалась на певний опір польської влади, а з іншого - на шовіністичні настрої вихованих російською імперією промосковських « батюшок». І хоч з кожним роком все більше ставало національно свідомих православних священиків, котрі неухильно здійснювали українізацію в своїх парафіях, але в Куськівцях на той час долати імперську спадщину, призначені пастирі не поспішали. Навіть прибічників мали вони тоді серед сільчан. Отож Афіногенові вдалося втілення іншого задуму: створення греко-католицької парафії, знаючи, що УГКЦ, як ніяка інша інституція, сприяла національній самобутності та державній окремішності українців. Тому й проти неї так затято «воювали» антиукраїнці.
Таким чином, вже від початку 1920-х років, в селі існувала греко-католицька громада, яка існуючу церковну дерев’яну споруду ділила з православними. І доволі багаточисельна, про що свідчить дивом вціліле фото невідомого авторства цієї парафії на фоні історичної з 1700-их років церкви. Парафіяни УГКЦ в декілька десятків стоять також біля новоспорудженої церкви під час її освячення у 1934 р. Будівництво храму велося понад десять років просто на обійсті А. Арабського, а у половині його хати, розташованої там само, у центрі села, була плебанія для священників. До цієї справи також долучився і сам митрополит Андрій Шептицький (1865-1944). Нарешті церкву освятили у 1934 році. Згодом, у зв’язку з тим, що вся садиба власника була передана під церкву, йому, під час так званої «комісації» в селі, польська влада виділила новий земельний наділ під забудову хати, яку вже добудовувала вдова А. Арабського Емілія Лаврентіївна Арабська (Іваськевич) на хуторі Помірки. До слова, Емілія дуже файно вишивала і, не дивлячись на те, що була «польської крові» УГКЦ в день освячення була прикрашена всуціль її проукраїнськими вишивками. Навіть там висіла вишивка повного тексту молитви «Боже, великий єдиний…». До речі, помпезний приїзд на освячення УГКЦ, як «правої руки Ватикану», борсуковецької поміщиці Ржевуської і з дорогим подарунком – іконою Марії Магдалини, пензля якогось французького відомого тоді художника спохмурнів, як тільки вона ввійшла у храм і «уздріла» його синьо-жовнте наповнення вишивками та цією молитвою. Довго графиня на службі Божій і освяченні вже не була, покинула село відразу ж.
Отож у селі існувало дві громади і дві церковні святині. І з приходом «других совєтів», загарбницька комуністична влада не могла допустити такої «наруги» над їхнім тут станом. Для них взірцевим бачилось село без жодної церковної громади. Тому відразу ж після Львівського псевдо собору 1946 р. місцеву громаду греко-католиків просто заборонили, а усіх мирян попередили про неприпустимість їхньої такої «свободи» віросповідання. Усі священики, котрі упродовж часу існування згаданої церковної громади перебували на згаданій парафії, незабаром були заарештовані і загинули від рук сталінських посіпак. Храм Святого Архистратига Михаїла (УГКЦ) зачинили, а згодом, у кінці 1950-х, руками прислужників комуністичної влади, знищили. Тому побачити його після такого акту вандалізму можна лише на дивом збережених світлинах.