Новодмитровка

В долині серед широкого степу лежить село Новодмитрівка. До революції ці землі належали панові на прізвище Білан. Поділив батько Білан свої землі між синами Іваном та Дмитром. На землях, що дістались Дмитру, почало виникати село. І стали його називати Нова Дмитрівка за ім’ям господаря, а нова тому, що поселення було нове. Отже село наше зветься Новодмитрівка. Невеличкий потічок тече повз села, а за село ставки. Люблять новодмитрівці відпочивати біля ставка, ловлять рибу. А кожного року випускники місцевої школи, мов яскраві метелики, летять назустріч своєму майбутньому і починається те майбутнє з перших вранішніх променів сонця що ніби-то вийшли з води, вмившись росою.
Першими поселенцями були крiпоснi пана Дмитра. Вони утворили хутір, в якому було всього лише 9 хат.
Пізніше сюди стали переїздити переселенці. Повинності селян – відробітки – три дні на тиждень працювали на панському полі.
Після революції 1917 року в селі , як і в усій державі відбулися зміни. А потім громадянська війна. І хоч Новодмитрівка не була епіцентром подій, але й події не обминали її. 1918 року село здається завмерло. Тишу розбудили війська Скоропадського та Петлюри, що йшли через село. А потім Нестор Махно зі своїми вояками збудоражив село. Це свої говорили селяни, можливо не чинитимуть лиха. Та ось появились і непрошені гості-німці, що обіцяли Україні здобути самостійність. Справжні наміри були протилежні обіцянкам. Їм був потрібний український хліб, м’ясо, українські родючі землі та роботящі селяни.
14 січня 1930 року було засновану сільськогосподарську артіль «Червоний шлях».
Першим її головою був Садовий Никифор Самойлович. На цей час у селі було 95 дворів і 120 працездатних.
Однією з найтрагічніших сторінок в історії України є голодомор 1932-1933 років. Не минув він і Новодмитрівка. Як свідчать старожили (Пугачов В.В.) в селі пережили голодомор тільки місцеві жителі. Харчувались хлібом що пекли з трави і муки, яку одержували при пересіванні дерті. Вночі діти бігали на соєве поле і там виминали зерно, їли, та несли до хати сою. В кого була корова, то пили молоко розведене водою і закип’ячене з сухою травою полину.
Багато приїзжих людей вмирали тому що, не було в них свого зерна, а в колгоспі не давали.
Весною 1933 року в Новодмитрівці створили їдальню і лікарню, для колгоспників і їх дітей, там спочатку пекли соєвий хліб і видавали по 1 кг. На колгоспника.
У вересні 1941 року територія села Новодмитрівка була тимчасово окупована німецькими фашистами. Новодмитрівці, як і весь народ нашої країни стали на захист рідної землі. 250 жителів Новодмитрівка зі зброєю в руках пішли захищати вітчизну.
Як відважного мінометника знали в нашому селі Шабатуру Олексія Федоровича. Він був нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної Війни 2-го ступеня, медаллю «За відвагу» й іншими нагородами.
В жорстоких боях пройшов шлях визволителя уродженець села Новодмитрівка – Гужва Микола Якович. 24 березня 1945 року Миколі Яковичу Гужві було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
10 чоловік з нашого села фашисти вивезли до Німеччини. В селі залишились старики діти та жінки.
В вересні 17 числа 1943 року село було звільнено від окупантів. Війна продовжувалась ще довгі два роки.
В 1950 році було проведено перше укрупнення колгоспу, в 1958 році – друге.
Поступово налагоджувалося життя. Побудовано сільський клуб на 300 місць, магазин, дитячі ясла-садок , лазню, їдальню, бібліотеку, пункт побутових послуг.
В 1965 році в Новодмитрівці було 277 дворів, з них 50 будинків. Було збудовано вулицю, яку назвали Нова. В село прийшла побутова техніка, телевізори – 15 штук, радіоприймач – 25 штук, мотоцикли – 40 штук, велосипеди 525 штук. У 80-х роках з’явились власні автомобілі. Діти навчались у восьмирічній школі, дорослі мали змогу здобути середню освіту в заочній середній школі.