Кошланы

В середині ХVI ст. над річкою Скиба, за годину ходи від великої річки Соб, три роки
стояло кошем військо Петра Конашевича – Сагайдачного. Довкола росли непрохідні дубові ліси, була неприступна трясовина. В лісах водилася різна звірина, безліч птахів. У цьому багатому краї з високими травами і пахучими квітами розкинулись широкі лани. Згодом тут селилися козаки які вже не могли ходити в бойові походи. Влаштували свої домівки серед лану, неподалік від козацького шляху.
У вершині річки Скиби оселився хорунжий козак Ян Рудавський зі своїм братом. Насипали греблю і зробили ставок.
Нижче по річці оселився хорунжий козак Кирило Яблонський( від нього пішла назва село Яблуновиця). Він теж насипав греблю і зробив ставок, біля якого селилися цілі родини, які прийшли сюди, ховаючись від утисків панів.
Нижче від Рудавського та Яблонського оселився засновник села Михайло Братковський, який у 1625 році збудував невелику дубову церкву, що простояла до 1723 року, коли син Братковського – Іван збудував нову церкву з дуба в пам'ять Покрови Пресвятої Богородиці.
За 2 кілометри на схід від садиби Братковського поселився Опанас Назарківський з Кирилом Коршенним, Павлом Шереп’ятивським та Павлом Дорохом. Оселилися в густому дубовому лісі(до цього часу існує назва Назарове, де тепер пасовисько і яр. На південь від коша, під горбочком, проживав хорунжий Ясік Варшавський, каліка на ліву ногу( тепер ця вулиця Ватутіна, яку люди називають Варшавою).
Далі на південь були садиби козаків Данила Жаданського та Якова Мочульського.
На захід від коша, оселився сліпий на праве око козак Павло Вовківський( у селі це вулиця Щорса, що її тепер називають Вовківкою).
Прибули сюди і Мазури, Поляки, Токарчуки, Макаринські, Молдавські, Шиманські котрих козаки охоче оселили поруч. Поселенці гатили ставки, випасали худобу і нікому не сплачували податків. Жилося добре, адже були вільні і мали достаток.
У 1794-1795роках утворився Липовецький повіт, що складався з кількох великих власницьких маєтків так званих «ключів». У Липовецькому повіті був 51 ключ,кожен з яких об’єднував 12 сіл. Вони належали магнатам, які мешкали у Варшаві і Житомирі. Кошлани входили до Дашівського ключа, що належав Вальтеру Потоцькому.
Згодо, у 1868 році, село разом із землями, лісами, водоми і людьми Потоцький продав на Київських торгах генералу Олександру Павлову який утримував його аж до 1917 року.
У праці Л.Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» знаходимо таке: «Кошланы, село при ручье Скибе, в 4-х верстах выше села Жаданов. Жителей обоего пола 1058. Большой дубовый лес к востоку от села простирающийся, называется Правковским. Церковь Покровская , деревянная, 5-го класса; земли имеют 60 десятин с хутором, построена 1723 года»
До грудня 1979 року Кошлани входили до складу Іллінецького району. В грудні 1979 року Указом Президії Верховної Ради РСР створено Оратівський район і село ввійшло до його складу.
За час існування Оратівського району в селі відбулися значні зміни. Тереторія сільської ради складалася з 2-х сіл – Кошлани і Дібровинці, де діяв один колгосп ім. 50-річчя Жовтня.
У дев’яностих роках відбувся поділ на два господарства – «Кошові лани» з центром у Кошланах і «Діброва» з центром у Дібровинцях. Села телефонізовано, прокладено дороги з твердим покриттям. Шість разів на тиждень в село ходив рейсовий автобус. Працював цегельний завод. З місцевої цегли було споруджено будинок культури, чотири житлових будинків для колгоспників, учителів, тваринницьку ферму, колгоспну їдальню, лазню, школу, магазин, критий гараж, зерносклад.
На території сільської ради функціонують дві загальноосвітні школи І-ІІ ступенів, два фельдшерсько-акушерських пункти, два відділення зв’язку. У Кошланах діє сільська бібліотека з книжковим фондом 10799 примірників.
До 40-річчя Перемого у Великій Вітчизняній війні в селі відкрили Алею Пам’яті. Створювали її жителі в пам'ять про тих односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, захищаючи чисте небо і ясне сонце для майбутніх поколінь.
До війни в селі мешкала родина Пустовітів. Батько Іван, мати Фросина і сини: Василь, Іван, Федір і Михайло. Працювали біля землі, раділи, сумували, жартували, словом – жили. Коли покликала країна захистити її від фашистської чуми, пішли брати на війну і поклали своє молоде життя за рідну землю на вівтар Перемоги. Вдячні односельчани на честь загиблих братів Пустовітів назвали поле Солдацьким і встановили пам’ятний знак.
Країна жила і працювала. Жили і працювали люди в селах Кошлани і Дібровенці й за витяжну працю держава нагороджувала орденами і медалями: доярки Марія Іванівна Токарчук, Антоніна Матвіївна Гіляровська, і Надія Іванівна Войченко удостоєні орденів Трудового Червоного прапора, Галина Володимирівна Годована, доярка - медалі «За трудову відзнаку», механізатор - Микола Антонович Янчук і ланкова Віра Семенівна Рудюк – орденів Трудової слави ІІІ ступеня, шофер Василь Павлович Новіцький – ордена «Знак Пошани».
Гордість територіальної громади є: Іван Степанович Ратушняк – заступник міністра Кабінету Міністрів України, Анатолій Юрійович Зінич – співробітник Служби Безпеки України, Анатолій Іванович Нагребецький – голова Калинівської районної Ради, Галина Миколаївна Занічковська(Мельничук) – колишній співробітник Міністерства фінансів України, Анатолій Васильович Петрук – колишній заступник начальника управління Міністерства агропромислової політики України.