Степовка

Моє рідне село! Моя Степівка! Наша Степівка! Земляки, чому вас не видно? Чому мовчите? Адже ж нас так багато за межами села. Є дуже багато достойних, шанованих і шановних людей... ОЗВІТЬСЯ! Є Ж НАМ ПРО ЩО ЗГАДАТИ....Приїздіть, погляньте яким стало село...

Берег дитинства

Моє село уже вмирає, гине!
Мій острів дитинства і краси.
Я винен, я також тебе покинув
Та пам’ятай хоча б про мене ти...

Я тут зростав духом і роками
І перший крок ступив я по землі,
Тут вимовив я перше слово - мама
І крок за кроком я пішов у світ.

Незнаний світ - холодний і жорстокий
Мене кидав у прірви - без надій.
Я знав, що сам я одинокий,
Та десь мене чекає берег мій.

Моєю пристанню була моя родина,
Яка жила в неписанім краю.
Такий чудовий край, що і понині
Мені здається - я живу в раю!

Тут все для мене рідне і чудове
І птаха спів, і стоптана стежинка,
Якою я ходив до школи...
Я пам’ятатиму завжди тебе, Степівка..

Але ж чому село вмирає, гине?
І падає у мене на очах?
Невже оце зробила все одна людина?
Для мене це проблема, просто - жах!

На сайте Однокласники создал группу посвященную Вашему селу, называется с.Степовка (Степівка), Черкасская область, у меня отец родом из него, ждем новых людей воспоминаний, фотографий http://www.odnoklassniki.ru/group/51788409143434

Я родився в с.Степивка, Давидюк Василий, в селе прошла моя молодость, родных в селе не осталось, мама Дина и отец Иван покоятся на кладбище. Много лет я не был в селе, а очень хотелось бы, это моя маленькая красивая родина. Остались воспоминания.