Гордашовка

Гордашівка

Світає. Тихо навкруги
і гладь води немов дзеркальна
ніде ні хвильки тихо скрізь
повітря чисте, свіже, раннє
А запах, запах полину
лиш тут, на кручі так хвилює
такий він рідний і близький
усе єство його смакує.
Туман мов молоко пролив
під берегом в вербу вчепився
і лодки ніжно обійма
немов би з них роси напився.
По стежці, зверху, від села
йде дід з вудками, несе весла
корова десь мичить в хліві
щоби хазяйка пити несла.
Родився новий день – живе,
село проснулось, зашуміло
і так із року в рік – життя
тепер, раніш, завжди бурлило.
І люди теж – немов трава
з землі пробилась, зеленіла
росу пила, стрічала дні
а восени зовсім жовтіла.
А корінь знову по весні
давав життя новим листочкам
як і село дає життя
своїм новим синам і дочкам.
Хоч доля в кожного своя
кого підійме, кого кине
у кого повен дім тепла
а в кого в серці заметілі
Та все ж приїхавши сюди
і Тікич наче сивий батько
завжди дасть раду всім думкам
і часу дасть на добру згадку.
Лиш тут у Гордашівці є
у цім повітрі якась, рідна
не заклопотана нічим
дитяча чиста мрія вірна.
Лиш тут згадаєш всі роки
і всі стежки позароставші
як босі ноги бігли тут
із з кожним днем ставали старші
Порозлітались дітлахи
та рідний корінь не забули
бо тут дитинство мов живе
у їхній пам’яті існує.
І на могили, до батьків
немов раніше в хату входять
і в думці батька бачуть, маму
цілують, сядуть, поговорять.
Хоч важко – але це життя
мов день родився і вмирає
а з ночі знову на дворі
в росяних краплях день заграє.
Всі Гордашани мов рідня
в великому такому світі
село своє шанують так,
що край цей люблять їхні діти.
Хоч раз із кручі подивись
на Тікич, на високі скали
це Бог красу цю малював
щоб ми її не забували.
Матусю, я тебе люблю
і обіцяв давно списати
що мав на серці про село
яке так гарно величати.
Вітаю тебе рідна з тим
що ти у мене є на світі
що в тебе є донька і син
ростуть твої онуки – діти.
Що ти не втратила в роках,
найголовніше – серце ніжне,
тепло і людяність в очах
і грієш нас як сонце літнє
І скільки вже вітань писав
тобі рідненька моя мамо
та знову рік пройде і я
вітання ше писати стану.
Хоча хотілось щоб би мить
в цей день назавжди зупинилась
і час не йшов і не летів
і ти такою залишилась.
Та хочу бачити Вас так
щоб були, і завжди здорові
і усмішки і рідний сміх
лунали в Шляхівському Домі.
Щоб ріс Нікіта, ну а Ви
завжди такими залишались
щоб ми з Оксанкою завжди
такими рідними пишались.
Буває сниться рідний дім
і Ви за столиком на дворі
чи наче ми із татусем
разом рибачимо на морі.
Вже скоро це буде не сон
так хочу вже на Україну
приїхати в батьківський дім
і обійняти тебе рідну.
Пробач матусю, все гаразд
хоч не гаразд що так вітаю
Але як краще для всіх нас
мабуть лиш Бог один все знає
Тому вітаю так, – не плач
ми тебе любим і вітаєм
чекаємо від Вас листів
Цілуєм. Ніжно обіймаєм.

А.Круп
2.11.02. р.