Семеновка

МОЯ СЕМЕНІВКА
Мої батьки і я народилися в Семенівні. Але коли мені було три роки, сім'я переїхала в сусідній район в село Сакуниха. Так розпорядилася доля.
Всі родичі залишилися в Семенівні. А їх було багато. Дід, дві бабусі, дві тітки, двоюрідні брати і сестри. Це тільки ті, яких я добре знав. А якщо взяти всих родичів, то це, певне, добра третина села.
Прізвище Сова в селі було дуже поширине і тому називали по прізвиськам. Мій дід Василь Сова мав прізвисько Сакун, так як його мачуха була родом з Сакунихи.
звичайно, в Семенівну ми їздили часто. Зимою на санях, літом на возі, на велосипедах, а потім на мотоциклі. На канікулах я по декілька тижнів гостював у родичів.
Що запам'яталося? В селі жили бідно. В колгоспі майже нічого не платили, а податки були дуже великі. Виручав город. А тому мій двоюрідний брат Володя Косяк вже в 12 років пішов працювати причіплювачем на трактор. Техніка працювала від МТС і там платили значно більше, ніж в колгоспі.
Топити в хатах було майже нічим. Топили соломою, яку крали в колгоспних скирдах і яка не давала тепла. Також з літа заготовляли кізяки: суміш коров'ячого посліду і соломи. А потім почалися торфо розробки в с. Житнє РОМЕНСЬКОГО РН. Поїхав туди працювати і мій брат Володя. Робота була дуже важка: сирість, комарі. Брат постійно ходив в фурункулах. Але за це давали торф. Привозили його сирим і приходилося його викладати в дворі у вигляді кліток, щоб він висох.
В 50-ті роки зменшилися податки. В село прийшов новий голова колгоспу, здається Волик. Це був добрий хазяїн. І село почало оживати. Вже люди почали щось отримувати насвої трудодні. Запрацювала сільська електростанція, почалося будівництво школи, клубу, контори колгоспу.
Великим здобутком було пуск цегельного заводу в Новосеменівці, або як тоді називали, в Щорсі.
А взагалі, назви кутків в Семенівні були особливі. Якщо в Сакунисі збереглися старі назви: Гончарівка, Баранка, ''Ударник. Чому? Виявляється, що колись в селі було декілька колгоспів, які носили такі назви. Потім колгоспи з'єднали і назвали «Червоний Лан», старі назви залишилися. Одна моя бабуся жила в Лану, а друга у Воротилові. Ці два кутки розділяв яр. Тут колись протікав Хорол. Коли починалася весна, то по річищу Хорола бурхливим потоком летіла вода. Щоб попасти в до магазину, в школу з Ворошилова, треба було іти через Ударник, де був єдиний міст через річку. Коли приходило літо, то по руслу Хорола залишалася ковбаня з водою. Називалася вона Дубинка. Там ми купалися, а інколи ловилася і маленька рибка.
Пас у Бабусі я і череду корів. Щоб зібрати корів, треба було топати більше кілометра по селу. Гнали корів за село. Там ставок Андріївське. Там їх і напували.
Село велике, але розкидане на пагорбах. Коли влітку треба було з Ворошилова поїхати на велосипеді в магазин, то це було добрим фізичним навантаженням. Дві хвилини їдеш вниз, а потім півгодини тягнеш велосипед на гору добрих півкілометра.
Тепер на місці хати бабусі Явдохи-пустка, а там де була хата бабусі Насті, живуть чужі люди.
Був я в Семенівні в 2005р. Там живе моя двоюрідна сестра Пріся. Село виглядає непогано, якщо зрівняти з другими селами, які я бачив. Господарство кріпеньке. Є молочно-товарна ферма, непогані дороги.

Отака моя Семенівна. Надіюся, що я побуваю в рідному краї.